Тема: «Реформування місцевого самоврядування. Перші кроки та результати. Подальший погляд». Зібралися поміркувати міські голови з Шостки – Микола Нога, з Коломиї – Ігор Слюзар, із Теплодару Одеської області – Леонід Печерський, голова Борівської районної ради Харківської області Євген Жук, заступник головного редактора газети «Голос України» Сергій Демський. І звісно, був міський голова Ірпеня Володимир Карплюк.
Сергій Демський:
– Про реформу місцевого самоврядування кажуть давно, наскільки я пригадую, напевно, з перших часів незалежності. Але, як на мене, ще зберігається радянська система. На сьогодні всі врешті зрозуміли, що реформувати вкрай необхідно. Очевидно є неправильним, що формування бюджетів відбувається не на місцях, а зверху. Більше того, непропорційно надходять податки до державного бюджету, і дрібнички залишаються у місцевих бюджетах. Фактично 70% місцевих громад – дотаційні, отримують від держави нібито допомогу, хоча насправді заробляють ці гроші на місцях.
Зрозуміло, що незалежність громади і вирішення проблем на місцях залежить у першу чергу від фінансового забезпечення й реалізації слушних рішень. Тому й ухвалено Закон «Про добровільне об’єднання територіальних громад». Відбувається процес реалізаційної підготовки до проведення цієї глобальної реформи. Нарешті вже щось починає рухатися в цьому напрямку! Зрозуміло, що буде дуже багато помилок, багато проблем, мінуси є в будь-якій роботі. На сьогодні 7 областей визначилися в перспективних планах об’єднання громад. Це – один зі шляхів зменшення керівних апаратів: державного і місцевого.
Плюс йдеться про те, щоб на місцях наблизити до громад надання адміністративних послуг, таких центрів має бути декілька, це залежить від території, інфраструктури, можливостей тощо.
На законодавчому рівні теж триває відповідна робота. У парламенті зареєстровано низку законопроектів, що стосуються змін до бюджетного кодексу. Наприклад, щодо забезпечення бюджетної автономії та фінансової самостійності місцевих бюджетів; щодо недопущення зниження фінансової спроможності місцевих бюджетів у період реформування територіального устрою України; щодо забезпечення надходжень до місцевих бюджетів та реалізація надання медичної та освітньої субвенції; щодо права місцевих рад здійснювати витрати.
Ці законопроекти стосуються місцевого бюджету. Нерозривно з цим, я вважаю, мають бути пов’язані місцеві вибори. Натепер є купа проблем. Зокрема, проводити вибори за відкритими списками, чи залишити старий принцип?
Володимир Карплюк, Ірпінський міський голова:
– Ви перерахували ряд серйозних пунктів. Щодо кадрової оптимізації на місцях, то, я вважаю, в кожного регіону своя проблема, все індивідуально впирається в персоналії. Але хочу звернути увагу на інше. В «Голосі України» на початку квітня йшлося про таке. Якщо Україна не розробить новий закон про місцеві вибори, то Європейський Союз ставить перед Україною завдання: перше – адмінреформа, основою якої є законопроект про добровільне об’єднання територіальних громад, друге – після адмінреформи на підставі того поділу, що відбудеться в державі, мають відбутися місцеві вибори. Європейський Союз не є індивідуальним по відношенню до України, тому що такі умови ставили полякам і вони справилися зі своєю задачею, за що отримали шалені кошти – 80 млрд. євро, і отримали серйозний урок.
Чому Європейський Союз акцентовано ставить такі завдання перед нами? Тому, що ми сьогодні не справляємося з виконанням цих задач. Коли врешті постане закон про місцеві вибори за відкритими списками, то ми зрозуміємо, що, за великим рахунком, міському голові і шанованому мажоритарнику буде все одно, який закон, бо по факту буде мажоритарна система. Але що суттєво поміняється порівняно з тим, що є нині?
А нині політична партія, яка має рейтинг, залучаючи фінансування до місцевих організацій, продає місця в списках, і таким чином ми отримуємо корупційну складову в політичній сфері нашої держави, особливо на місцях. Це саме відбувається і на загальнодержавному рівні: ми бачимо, як люди з серйозними фінансами приходять у Верховну Раду.
Законопроект говорить про те, що у разі відкритих списків буде навпаки – політична партія бігатиме за місцевим активістом і казатиме: «Іди до мене в партію, бо треба, щоб ти підтягнув загальний рівень партії». Загальний рівень партії буде складатися з результатів кожного, із так званих, мажоритарників на своєму окрузі – і тоді буде зведений рівень партії. Тому, звичайно, не всі політичні сили в цьому зацікавлені і те, про що ми мріяли на початку квітня, нині політичні партії, народні депутати забалакали.
Я на сьогодні можу зробити висновок, що закон про місцеві вибори в тому новому баченні, який чекають, ухвалений не буде. Його досі не встигли зробити. А якщо не встигнуть зробити ще через місяць? А там на початку вересня починається виборча кампанія.
У свій час поляки, перепрошую, галопом бігли по цьому шляху. Згадаймо їхні перші вибори по відкритих списках. Люди отримували велику «книжку», і Селянська партія, яка була перша по списку, набрала 20% чисто через те, що людям було ліньки гортати «книжку» в 200 сторінок. Але поляки все одно пішли цим шляхом. Бо якщо перші вибори недосконалі, то наступні стають досконалішими, людям дають час розібратися.
Не можна говорити, що у нас – відсутність виборчого закону зупинить децентралізацію, в деяких країнах процес добровільного об’єднання триває і 10 років, і 20. Акцентую ось на чому. У Бородянському районі я говорив з колишнім головою адміністрації, в його словах криється багато правди: «Дивна справа. Впродовж 20 років 75% сіл Бородянського району просили: «Приголубте нас. Дайте грошей, дайте грошей…». Тепер, коли відбувається об’єднання, вони кажуть, що можуть бути самостійними».
Я веду до того, що нині добровільне об’єднання в Україні вперлося в інтереси певних осіб, чиновників на місцях. Часто це депутати сільських і селищних рад, селищні голови, які звикли до своїх крісел. Вони, можливо, вважають, що завдяки «необ’єднаності» і далі отримуватимуть, перепрошую, «потусторонній» дохід, їм не подобається, що не існуватиме сільська чи селищна рада, не буде звичного депутатського корпуса, бо населенні пункти об’єднаються.
Отже, ми вперлися, як завжди, в те, що інтереси особисті переважають над інтересами державними. Я думаю, що у нас, як в тій самій Італії, не може бути кінцевим варіантом слово «добровільний». Розумна людина на рівні Кабінету міністрів, серйозний фінансист у першу чергу, повинен на базі фінансового моніторингу спроможностей громади, яка об’єднує сусідні громади, провести аналіз того, хто має бути приєднаний до цієї громади. Найголовніше – здатність громади, яка об’єднує довкола себе, мати інфраструктуру, спроможну обслуговувати приєднаний населений пункт, і здатність новоствореної територіальної громади бути самостійною.
Один селищний голова каже: «Я – самостійний, я можу бути самостійним». Я йому кажу, що бути самостійним – це не отримати апарат селищної ради, а отримати територіальну громаду. І це два категорично різних поняття. Тим селищним радам, які відмовляються від об’єднання з Ірпенем, я задав таке питання: «От завтра вибори, а ви – окрема територіальна громада. Де бабуся, яка живе в тебе на вулиці Полтавській, буде отримувати медичну допомогу? Куди вона поїде? В Ірпінь! Я маю право надавати тобі цю послугу, сусідній територіальній громаді, безкоштовно? Ні! Тобто я вже формую вартість. Ти знаєш, скільки в мене буде цих звернень до міських лікарень, поліклінік, амбулаторій? Ні, не знаєш. То яким чином ти можеш стверджувати, що здатен обслуговувати свою територіальну громаду? Тільки тому, що в тебе є бюджетних 4 мільйони? І ти ці 4 мільйони з’їдаєш на утриманні селищної ради? Це єдиний показник?..»
Закон пише: послуга не далі як за 20 км. Тут треба потребу відрізняти від «хотєлки». Потреба – це коли є 2 дальніх райони і вони в 20-тикілометрову зону не потрапляють, тож держава вимушена в тій зоні будувати лікарні, поліклініки, школи, садки тощо. А є ситуація, коли Козин (його й на карті не видно) через те, що там живе половина українських олігархів, роблять окремою територіальною громадою. Так не може бути. Не може чиєсь індивідуальне шкурне бажання бути суспільним. Об’єднання має складатися чисто на інтересі держави. Слово «добровільне» дещо вводить нас в оману. В Ірпені бюджетну базу формує 5 тисяч юридичних осіб, а в сусідньому селищі їх в рази менше. То які з того висновки?
Ігор Слюзар, мер Коломиї:
– Навколо Коломиї найбагатші села. Це зрозуміло, бо підприємницьке коло активізовано близькістю до міста. Система відпрацьована. А те, що уряд не допрацьовує – це 100%. Ми воювали півтора місяці чистого часу. Нещодавно до нас приїжджав Юрій Ганущак, експерт Мінрегіону, він сказав: «Мінрегіон бачить таку форму вашого району: по 15 громад на 160 тис. населення». Він дуже легко порахував слабаків, які не зможуть самостійно працювати. Добровільність є дуже умовною. Добровільно можна об’єднуватися, але якщо твій проект громади не проходить експертизу в Мінрегіоні, його не затверджують, навіть якщо затвердила обласна рада. Громада може об’єднатися, але не отримає пільг.
Я п’ятий рік є міським головою, я віддав борги попередників за 2 роки. Сільські ради за останні 4 дні ухвалили рішення, що 4 села приєднуються. Ми запланували 30 сільських рад приєднати, це 44 села. Всі запитують «Для чого?» Мене не цікавить бюджет розвитку, мене цікавить, як сьогодні зі мною в Європі говорять. Скажімо, я беру в гривнях кредит. Ви уявляєте, сьогодні 3% річних, коли інфляція складає 40%, це просто задурно тринькати гроші. Тому мене не цікавить бюджет розвитку. Скільки б нам не дали на об’єднання громади – це копійки, а європейські гроші – вже серйозні трансферти. Нам тільки за те, що ми пообіцяли, що реформуватимемо Коломию, дали зараз 3,5 млн. доларів, другий транш на водоканал. Але ми дороги в Коломиї ще не зробили, бо в нас комунікації – ще Радянський Союз. І теж дали, і сьогодні це серйозна сума, щоб рухатися вперед.
І це не фантастика. Дають, 2 роки дають. Фантастика – це те, що ми ніколи не виведемо країну без допомоги Європи. І Європа нам прямо говорить, що готова 45 мільярдів віддати нам на реформи. І нам нема чого надіятися, що уряд допоможе – він не допоможе.
Євген Жук (голова Борівської райради, Харківська область):
– Буквально два тижні тому Асоціація обласних та районних рад провела такий же «круглий стіл» з головами сільських рад у Бердянську, на якому я був присутній. Був представник Мінрегіону. Скажу коротко, голови сільських рад представника Мінрегіону мало на вилах не винесли з цієї наради, їх обуренню не було меж. Чому? Перше. Деякі сільські голови навіть в очі не бачили перспективних планів розвитку громад, які сьогодні затверджують обласні раді. Деякі сільські голови розповідали, як глави адміністрацій їх через коліно ламали і говорили: «Підпиши і все». Друге. У минулому столітті на зорі радянської влади був зроблений дуже розумний крок: так званих десятитисячників-комуністів направили будувати колгоспи. У підсумку радянська влада відбулася. Що відбувається сьогодні? Наприклад, якщо почитаємо Фейсбук, то побачимо ідеальну рекламу об’єднання територіальних громад, тобто сидять розумні люди і про це добре пишуть, а мери міст, голови райдержадміністрацій і районних рад все це читають, вони – в темі. До сільських голів це не доходить. Вони знають одне: «Сьогодні я сільський голова». Нехай у нього триста жителів, нехай у нього бюджет сільради двісті тисяч грн., але він – сільський голова. Хто він буде завтра? Ніхто. Тому 99% сільських голів України проти закону «Про добровільне об’єднання територіальних громад».
Микола Нога (мер м. Шостка):
– Я думаю, що ми перебуваємо в полоні не зовсім правильного ставлення до справи. Адміністративну реформу треба робити не для Польщі, не для Європейського Союзу, а для своєї держави, тому що це об’єктивна необхідність. Адміністративна реформа у нас іде сама по собі. Держава і ми з вами слабко реагуємо, а реформа човгає, ніби об’єднуються різні служби, координуються на різних територіях…
Я б у зв’язку з цією реформою викреслив би два слова – «польський досвід». Польський досвід в Україні не треба застосовувати, я так думаю, тому що він не спрацює в Україні, бо ми – хохли, українці, ми за високим парканом, ми завжди хочемо, щоб у сусіда було гірше, ніж у мене. Об’єднатися з сусідом? Та ми ніколи не об’єднаємося. Проте знову сунемося на цей шлях. Куди ми йдемо? Хохол з хохлом не об’єднаються.
* * *
Попри різні точки зору на доцільність об’єднання, учасники «круглого столу» зійшлися на необхідності серйозного доопрацювання самого процесу.
Сергій Демський, заступник головного редактора газети «Голос України», підбив такий підсумок:
– Будемо сподіватися, що ці перші кроки і дії дадуть можливість реалізуватися, реформуватися. Але особисто я дещо песимістично дивлюсь, я бачу, що до нових виборів нічого не відбудеться. Але будемо сподіватися на краще.
Фото – В. Шилов
