Ми згадуємо мільйони людей, які стали жертвами сталінського тоталітарного режиму: були заарештовані, закатовані, відправлені у заслання чи розстріляні лише за свої переконання, за право думати, говорити й бути вільними.
Серед тих, хто пройшов крізь нелюдські випробування й зберіг свою гідність, особливе місце належить Григорію Кочуру – видатному перекладачу й поету.
У 1943 році його разом із дружиною Іриною Воронович заарештували за сфабрикованим звинуваченням в «українському буржуазному націоналізмі». Вирок був жорстоким: 10 років таборів у Інті та каторжні роботи в шахтах.
Через три десятиліття тоталітарна машина вдарила знову. У 1973 році Григорія Кочура виключили зі Спілки письменників за відмову свідчити проти дисидента Євгена Сверстюка. Йому заборонили друкуватися, стирали ім’я з антологій, намагаючись позбавити голосу й майбутнього. Та попри ізоляцію та безгрошів’я, він понад 15 років продовжував свою працю – тихо, скромно, але незламно. Бо внутрішню свободу не можна знищити жодним указом диктатури.
Після заслання подружжя оселилося в Ірпені. Їхній дім став місцем сили та свободи, де, попри обшуки й постійний нагляд, знаходили прихисток Василь Стус, В’ячеслав Чорновіл, Ліна Костенко, Іван Дзюба та інші представники українського інтелектуального опору.
Сьогодні, як ніколи, важливо берегти нашу національну пам’ять. Говорити правду про злочини тоталітаризму. Вшановувати кожного, чиє життя було зламане репресивною системою.
Це – наш моральний обов’язок. Це – основа, на якій тримається гідність держави й кожного з нас.
Перший заступник міського голови Олександр Пащинський
