(23.06.1981 – 05.03.2022)
Дмитро Українець народився 23 червня 1981 року в м. Ірпінь.
У 1996 році закінчив 9 класів Ірпінської середньої школи №2 та вступив на навчання до Бородянського професійно-технічного училища №26.
У 1999 році закінчив училище з відзнакою, отримав середню освіту і спеціальність «Водій транспортних засобів». Вступив до Київського авто-дорожнього інституту на заочне відділення. На четвертому курсі покинув інститут і пішов працювати.
Працював на різних посадах і підприємствах: менеджером по збуту в ТОВ «РЕ-МЕС», автослюсарем у ТОВ «Укрростехно», слюсарем по ремонту агрегатів 5-го розряду у Державному підприємстві «Завод 410 ЦА». Але найбільше за все Дмитро любив автомобілі та працю водія. Самостійно проводив технічне обслуговування автомобілів, фарбував їх і був гарним водієм.
У 2013 році померла його молода дружина, залишилось двоє маленьких діток. Це була страшна трагедія для всієї родини.
У 2014 році мріяв вступити на службу до Національної гвардії України. Але за станом здоров’я медична комісія йому не дозволила.
24 лютого 2022 року, коли почалося повномасштабне вторгнення, Дмитро Українець без вагань став на захист рідного Ірпеня. З перших днів війни він знову був за кермом: розвозив волонтерську допомогу, допомагав мирним жителям евакуюватися з Ірпеня, загалом виконував завдання штабу. З мамою більше спілкувався по телефону. Він знав, що родина нікуди з Ірпеня не їде.
«4 березня мій син теж дзвонив нам, попереджав про прорив танків у районі Академії», – згадує його мама Ліна Олександрівна. Ввечері ще раз дзвонив зі словами: «Мамо, я сьогодні отримав перше бойове хрещення. А ще з побратимами змогли спіймати навідника, який давав координати для ворога, куди потім летіли ворожі ракети. Добраніч, мамо, будемо відпочивати».
Вранці 5 березня 2022 року був останній дзвінок по телефону: «Мам. Плюс ? Плюс, синочку.»
А далі була загибель. Дмитро Українець загинув 5 березня 2022 року на вул. Давидчука в м. Ірпінь разом із своїм товаришем, побратимом Сергієм Малюком.
Із розповіді жителів цієї вулиці стало відомо, що наші воїни на машині виїхали на вулицю Давидчука, там йшла колона рашистів. Спочатку були поранені, а потім кадирівці їх добивали.
Поховати рашисти не дозволяли. Так вони і лежали поряд з автомобілем аж до 8 березня. Проте жителі того району все ж поховали Дмитра Українця та Сергія Малюка в братській могилі на перехресті вулиць Давидчука та Лисенка, біля автозупинки, в тій же могилі була похована розстріляна сім’я з Луганська.
Після звільнення Київщини була ексгумація тіл та перепоховання героїв на Алеї пам’яті захисників України в м. Ірпінь.
Без сина, чоловіка та батька залишились його мама Ліна Олександрівна, дружина Наталія, старший син Олександр, доньки Варвара та Неллі.
Нагороджений посмертно медаллю «ЗА ОБОРОНУ РІДНОЇ ДЕРЖАВИ», відзнакою «ОРДЕН ДОБРОВОЛЬЦЯ».
Рішенням Ірпінської міської ради Дмитру Українцю присвоєно Почесне звання «ПОЧЕСНИЙ ГРОМАДЯНИН МІСТА ІРПІНЬ» (посмертно).
31 березня 2023 року було встановлено меморіальну дошку Дмитру Українцю на стіні Ірпінського ліцею №2, у якому він колись навчався.
Вічна пам’ять Герою-захиснику!
