Мій дідусь Петро, мамин батько, був ліквідатором аварії на ЧАЕС. Коли сталася трагедія, він автобусом вивозив пожежних від самої станції. Потім часто хворів, мав серйозні проблеми зі здоровʼям і рано помер.
Для нашої родини тема Чорнобиля – дуже близька і болюча. Так само, як і для тисяч інших українських родин. Хтось втратив рідних відразу, когось наслідки ураження радіацією мучили ще роками.
Постраждалих могло б бути значно менше, якби тодішня влада СРСР вчасно повідомила людей. Якби не мовчала. Можливо, не було б і зараз цієї війни, якби світ не змовчав у 2014-му, коли росія вторглася в Україну і анексувала Крим і Донеччину. Як бачите, іноді навіть мовчанка стає великим злочином.
Сьогодні, напередодні 39-х роковин аварії на ЧАЕС поклали квіти до памʼятника Володимиру Правику – пожежнику, чий караул першим прибув до станції після вибуху. Помʼянули померлих ліквідаторів і постраждалих. Подякували тим, хто тоді рятував життя людей, і досі ділиться з нами своїми спогадами. До речі, в Ірпінській громаді живе 560 ліквідаторів. Міцного їм здоровʼя!
26 квітня 1986 року
Памʼятаємо.
Перший заступник міського голови Андрій Кравчук
