За загальним правилом працівник має письмово попередити роботодавця про звільнення за два тижні. Проте, КЗпП містить ситуації, за яких працівник не зобов’язаний відпрацьовувати 14 днів, а роботодавець не має права відмовити у «достроковому» звільненні.
При розірванні безстрокового трудового договору перелік обов’язкових підстав для звільнення працівника у строк, про який він просить, містить стаття 38 КЗпП. Зокрема, роботодавець зобов’язаний звільнити працівника без відпрацювання у разі неможливості продовжувати роботу через:
переїзд на нове місце проживання;
переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість;
вступ до навчального закладу;
неможливість проживання в цій місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність;
догляд за дитиною до досягнення нею 14 років або дитиною з інвалідністю;
догляд за хворим членом сім’ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи;
вихід на пенсію;
прийняття на роботу за конкурсом;
інші поважні причини.
Які саме причини є поважними, у кожному конкретному випадку вирішує роботодавець.
Іще одна підстава для звільнення, у строк, про який працівник просить — невиконання власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, умов колективного або трудового договору (ч. 3 ст. 38 КЗпП). У разі звільнення з цієї причини роботодавець зобов’язаний не лише звільнити працівника в зазначений ним у заяві строк, а ще й виплатити працівнику вихідну допомогу у розмірі тримісячного середнього заробітку (ст. 44 КЗпП). Відповідно до пункту 2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників № 58 днем звільнення вважається останній день роботи. Як виняток із правила днем звільнення може бути: останній день відпустки — якщо працівник подав роботодавцю заяву про надання невикористаних днів відпустки з наступним звільненням (ч. 1 ст. 3 Закону про відпустки).
З повагою, Петро ЗБРОЖЕК
